Нормами чинного законодавства визначено, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості. Питання рівності прав громадян гарантуються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законами України «Про зайнятість населення», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, статтею 24-1 Закону України «Про рекламу» забороняється у рекламі про вакансії (прийом на роботу):

· зазначати вік кандидатів;

· пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі;

· висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (крім випадків, визначених законодавством, та випадків специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі);

· висувати вимоги щодо політичних, релігійних та інших переконань:

· висувати вимоги щодо членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян;

· висувати вимоги щодо етнічного та соціального походження;

· висувати вимоги щодо майнового стану;

· висувати вимоги щодо місця проживання;

· висувати вимоги за мовними або іншими ознаками.

Статтею 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначено, що жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці. Роботодавець зобов'язаний:

· створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

· забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;

· здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

· вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;

· вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань.

Роботодавцям забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей. Роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників.

Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або суду.

Особа має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце.